Поради батькам про безпеку Дорожнього Руху

Щодня дитина ходить в дитячий садок та в зворотному напрямку, а дорога – це завжди небезпека. І головним учителем безпечної поведінки дітей на проїжджій частині є не школа, не ДАІ, а саме батьки.

Є дитячі книжки, дитячий театр, дитяче кіно, дитячі іграшки. Але немає і бути не може «дитячого дорожнього руху».

Безпечній поведінці на дорозі треба вчити. Але завчені, як вірші, Правила не вбережуть дитину від біди. Тому поряд з вивченням Правил дорожнього руху треба діяти особистим прикладом.

Використовуйте будь-який відповідний момент для ознайомлення дітей з правилами вуличного руху. Гуляючи з дитиною по місту, по дорозі до школи і додому зверніть його увагу на те, як багато машин, автобусів, трамваїв їздить по вулицях. А який порядок! Це тому, що люди виконують правила дорожнього руху. Розкажіть про те, що машини йдуть по одній стороні бруківки, що люди ходять по тротуару. Переходячи з дитиною вулицю, покажіть їй, поясніть, що треба уважно подивитися ліворуч, потім праворуч, і переходити вулицю прямо, а не навскіс.

Дуже важливо, щоб ваша дитина зрозуміла, а не тільки запам‘ятала, що виконувати правила руху потрібно завжди і всюди. Тому слід особистим прикладом показувати їй, як потрібно поводитися на вулиці. Ваш приклад буде куди більш наочним, ніж сотні разів повторювані слова «не ходи на червоне світло». Тому навіть якщо ви спізнюєтеся — все одно переходьте дорогу там, де це дозволено правилами.

Батьки, будьте прикладом для дітей у дотриманні правил дорожнього руху

1. Не поспішайте, переходите дорогу розміреним кроком.

2. Виходячи на проїжджу частину дороги, припиніть розмовляти — дитина повинна звикнути, що при переході дороги потрібно зосередитися.

3. Не переходьте дорогу на червоний або жовтий сигнал світлофора.

4. Переходьте дорогу тільки в місцях, позначених дорожнім знаком «Пішохідний

перехід».

5. З автобуса, тролейбуса, трамвая, таксі виходьте першими. В іншому випадку дитина може впасти або побігти на проїжджу частину дороги.

6. Залучайте дитину до участі у ваших спостереженнях за обстановкою на дорозі: показуйте йому ті машини, які готуються повертати, їдуть з великою швидкістю і т.д.

7. Не виходьте з дитиною з-за машини, кущів, не оглянувши попередньо дороги, це типова помилка, і не можна допускати, щоб діти її повторювали.

8. Не дозволяйте дітям гратися поблизу доріг і на проїжджій частині вулиці.

Бережіть себе і своїх близьких.

Пріоритети сімейного виховання

Занурені у щоденні клопоти батьки не завжди усвідомлюють, що на сьогодні мають справу з «новою» дитиною, яку погано розуміють, по відношенню до якої використовують старі схеми, що нині вже не діють, орієнтуються на традиційний зміст, форми і методи виховання і навчання дошкільника. Тому основне завдання сучасної сім’ї як першого соціального інституту для дитини – створити сприятливі умови для її особистісного становлення, навчити дитину жити у злагоді з довкіллям і згоді з собою, вправляти в умінні розгортати конструктивну, створювальну, гуманістично спрямовану життєдіяльність. Батькам належить перетворитися на «соціальних архітекторів» конструктивного, гуманістично спрямованого життя дитини, допомогти їй знайти своє відповідне місце у сучасному складному світі. Варто для початку усвідомити особливості впливу сім’ї на дитину, які можуть бути як сприятливими, так і несприятливими.

Вплив сім’ї на дитину

Усвідомлення батьками позитивних та ймовірних негативних наслідків перебування дитини впродовж дошкільного віку у сімейному вузькому колі допоможе їм впевнитися у доцільності поєднання сімейного виховання із суспільним, принаймні, на етапі старшого дошкільного віку. Це сприятиме кращій соціалізації малюка, формуванню в нього комунікативних здібностей, вміння рахуватися з іншими людьми.

Сімейна педагогіка стоїть зараз перед дилемою – або вона й надалі розвиватиметься у традиційному руслі (вважатиме дитину об’єктом своїх впливів сповідуватиме знаннєцентризм, абсолютизуватиме розумовий розвиток, орієнтуватиме дитину на змагальність тощо), або має оновити своє світобачення, переоцінити усталені стереотипи виховання і навчання дитини, збагатити практику новим духовним змістом. Це вкрай важливо з огляду на нові реалії.

Забезпечення рухової активності вдома

Проблема рухової активності в наші дні набула особливої актуальності, «хвороби століття» стають більш звичними супутниками дитинства, спричинені вони недостатньою фізичною активністю, нервовим перенапруженням, екологічним станом тощо. Діти ведуть пасивний образ життя вдома, найбільш звичним заняттям у вільний час для них є сидіння перед телевізором та комп'ютером, що значно знижує питому вагу їхньої рухової активності.

Тому так важливо усвідомити дорослим роль рухової діяльності у житті дитини дошкільного віку. Якщо дитина вправна, спритна, рухлива, то це основа для її подальшого розумового розвитку. Тому пріоритет у вихованні та розвитку дитини належить руховій діяльності.

Маючи природну потребу в рухах, дитина отримує насолоду від самого процесу виконання фізичних вправ. Вона не втрачає нагоди побігати, пострибати чи полазити.

Задовольнити потребу дитини в рухах допоможуть різні фізичні вправи:

• основні рухи;
• рухливі ігри;
• загальнорозвивальні та ігрові вправи;
• танцювальні рухи;
• фізкультурні забави, до яких входять вправи з елементами спорту (катання на велосипеді, санчатах тощо).

Позитивні емоції, інтереси та їх задоволення відбуваються в процесі систематичних занять руховою діяльністю. Поступово у дітей формується звичка до щоденних занять фізичною культурою. Процесу набуття рухового досвіду дошкільників властива комплексність розвитку особистості, здійснюється соціальний та емоційний розвиток, а також розвиток пізнавальної сфери та творчості дітей.

Кожна дитина має певні інтереси, різні можливості в плані фізичної підготовки, притаманний лише їй рівень розвитку, стиль та швидкість навчання, на який повинен орієнтуватися дорослий, організовуючи активну рухову діяльність дітей.

Дитині цікаво виконувати різноманітні рухові дії, особливо якщо вони мають імітаційний ігровий характер.

Ліс, луки, парк, водойми створюють широкі можливості для організації рухової активності дітей.

А якщо взимку в даному регіоні багато снігу, то для дітвори санчата і лижі – найулюбленіші супутники зими.

Шановні батьки!

Ви – перші вчителі і перші учні своєї дитини.

Не гайте часу, вчіться та грайтеся зі своїм малюком, створюйте всі умови для його гармонійного розвитку та здоров'я.

Дитина – маленький помічник.

Починати привчати дитину до праці необхідно з самого раннього дитинства. Дошкільнятам цілком під силу нескладна допомога батькам по господарству, а от діти молодшого віку схильні розглядати роботу по дому як гру.

Доручені обов’язки дитина виконує краще, якщо добре розуміє їхню користь для сім’ї, і отримує похвалу та винагороду. На перших порах, даючи дитині якесь доручення, батьки повинні бути впевнені, що вона з ним упорається і не буде протестувати. В іншому випадку маля може втратити інтерес до допомоги батькам у домашніх справах.

Чи повинні батьки дозволяти дитині допомагати їм у домашніх справах?

Батьки обов’язково повинні заохочувати добровільну ініціативу малюка допомогти, в іншому випадку вони відіб’ють у нього бажання допомагати. Навіть якщо дитина пропонує допомогу не вчасно і не до місця, батьки, тим не менш, не повинні відкидати її. Якщо малюк загорівся бажанням зробити щось явно непосильне, дорослим слід переключити його увагу на більш легке завдання, підкресливши при цьому його важливість. Приміром, замість забивання цвяхів можна запропонувати маленькому помічникові вибрати цвяхи потрібного розміру, а якщо дитина хоче допомогти в приготуванні обіду, його можна попросити розкласти продукти на столі в певному порядку і по категоріях.

У якому віці дитина може допомагати батькам?

Ледве навчившись ходити, малюки починають наслідувати поведінку дорослих. Цим можна скористатися при прибиранні квартири, поступово привчаючи малюка правильно складати свої іграшки. У віці півтора року дитина цілком здатна на прохання дорослих взяти ту чи іншу річ і покласти її на те місце, де їй належить лежати. Таким чином, у дитини буде не тільки закріплюватися звичка до акуратності, але і розвиватися пам’ять. Після того, як малюк виконає прохання, його необхідно похвалити, а якщо він у чомусь помилився і зробив неправильно, лаяти його не слід. Починаючи з двох років, дитину можна привчати складати свій одяг перед сном, використовуючи при цьому елементи гри. У три роки йому вже можна доручати більш складні завдання – наприклад, витирати крихти зі столу або пил з полиць, поливати квіти, витирати посуд. Батькам слід бути готовими до того, що перші досліди виявляться невдалими, але з часом малюк придбає необхідні навички. Після трьох років діти з великим інтересом спостерігають за тим, що роблять батьки по будинку, і цим теж не слід нехтувати. Кожним новим дорученням малюк буде пишатися, оскільки тим самим батьки визнають його «дорослість» і вправність.

Як залучити дитину до домашніх справ, якщо вона не хоче?

Будучи зовсім маленькою, дитина охоче виконує всі прохання батьків, але після трьох років вона може почати проявляти впертість, вередувати і відмовлятися. У таких випадках дорослі не повинні підвищувати тон або наказувати. Їм необхідно пам’ятати, що дитина робить щось не по своїй волі тільки в тих випадках, коли їй це вигідно, або ж зі страху покарання. Для того щоб дитина щось робила по дому, їй необхідно про це нагадувати, але як можна тактовніше. При цьому батькам можуть допомогти різного роду «нагадалки», роль яких можуть виконувати будь-які предмети – іграшки, картинки і т.п. Інший спосіб зацікавити дитину – очікування винагороди. При цьому не слід переводити всі відносини на комерційну основу, достатньо пообіцяти нагороду не за конкретну «добру справу» або виконаний «обсяг робіт», а після закінчення певного терміну (наприклад, у найближчі вихідні або через тиждень). Корисно також додати в роботу по дому дух змагання («хто швидше?»). Після закінчення роботи дитині необхідно подякувати, підкресливши важливість і користь того, що вона зробила.

Коментарi